Конфліктний дискурс українських медіа під час агресії Росії в Азовському морі
DOI:
https://doi.org/10.31516/2410-5333.054.11Ключові слова:
російсько-український конфлікт, війна, Керченська протока, мова ворожнечі, евфемізми, дисфемізмиАнотація
Актуальність. Досліджено патогенну риторику українських медіа періоду нападу Росії на українські кораблі в Керченській протоці. На сьогодні її функціонування в українському медіадискурсі під час агресії на Азові не вивчено.
Мета. Визначити терміни мови ворожнечі, дисфемізми та евфемізми, які використовували журналісти.
Методологія. Проаналізовано термінологічний апарат, який використовували українські медіа під час оперативного висвітлення агресії на Азовському морі. За допомогою контент-аналізу проаналізовано тексти інтернет-ресурсів, які висвітлювали хроніку подій у реальному часі. Також досліджено тексти інтернет-медіа, представлені в пошуковій системі Google.
Результати. Розглянуто мову ворожнечі, дисфемізми та евфемізми в текстах журналістів, зокрема в так званому «текстовому онлайні». Якщо дисфемізми лише розпалюють ненависть у суспільстві, то евфемізми допомагають зменшити напруження. Проте обидва механізми є негативними, адже призводять до викривлення реальної ситуації.
Новизна. Під час висвітлення українськими медіа агресії на Азовському морі використовувалися і дисфемізми, і евфемізми. З’ясовано джерела цих висловлювань, серед яких — самі журналісти, політики, експерти, активісти. Таким чином, журналісти поширюють патогенні висловлювання також, цитуючи слова третіх осіб.
Практичне значення. Знання цих висловів та способів їх застосування допомагає протистояти деяким методам гібридної війни. Актуальне розроблення механізму законодавчого регулювання конфліктного дискурсу українських медіа та пошуку шляхів його усунення.
Висновки. Визначено, що тенденції конфліктного дискурсу в українських медіа існують. Більше того, мову ворожнечі постійно поширюють одні й ті самі медіа. Причина цього явища — відсутність в Україні законодавчого регулювання висвітлення російсько-українського конфлікту та саморегулювання медіа.
Посилання
Ahmetyeva, V. (2007). Hate speech in the regional elections (winter 2006–2007). Moskow: IAC «Owl» [in Russian].
Avoiding hate speech will bring peace. (2015). Retrieved from: http://osvita.mediasapiens.ua/ethics/standards/unikannya_movi_vorozhnechi_nablizit_mir/ [in Ukrainian].
Countering hate: monitoring «hate speech» against LGBT people and responding to its manifestations in Belarus, Kyrgyzstan, Moldova, Russia and Ukraine. (2018). Retrieved from: https://www.article19.org/ru/resources/challenging-hate-monitoring-anti-lgbt-hate-speech-responses-belarus-kyrgyzstan-moldova-russia-ukraine/ [in Russian].
Hnatiuk V. (2015). «Hate speech» in the Russian-Ukrainian war of 2014-2015 and the national consciousness of Ukrainians. Historical and cultural studies, 2 (1), 47–52. [in Ukrainian].
Karpiak O. (2014). Wool with dill: the language of political memes. Retrieved from: https://www.bbc.com/ukrainian/entertainment/2014/08/140807_new_words_ko [in Ukrainian].
Morhun A. (2016). The Russian war against Ukraine: contemporary discourse trends in modern Ukrainian mass media. Scientific papers of I.F. Kuras national academy of sciences of Ukraine, 3–4 (83–84), 352–362. [in Ukrainian].
Taranenko O. V. (2017). Euphemization in the Ukrainian media discourse of the hybrid war period. Social Communication: Theory and Practice, Vol. 4, 19-27. [in Ukrainian].
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
У разі публікації статті в збірнику «Вісник Харківської державної академії культури», автори зберігають авторське право, а також надають право журналу публікувати оригінальні наукові статті, що містять результати експериментальних і теоретичних досліджень і не знаходяться на розгляді для опублікування в інших віданнях. Всі матеріали поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-NonCommercial-ShareAlike (BY-NC-SA), яка дозволяє першу публікацію в цьому журналі, а також розповсюдження роботи з визнанням авторства цієї роботи, на тих самих умовах, з некомерційною метою.
Автори мають підписати заяву, яка є угодою про надання прав редакції на публікацію статті в друкованому та електронному вигляді. Заява надсилається на поштову (оригінал) або електронну адресу (сканована копія) Редакції журналу.
Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
Під час подачі рукопису статті для опублікування у збірнику «Вісник Харківської державної академії культури» автори погоджуються з тим, що, у разі прийняття статті до публікації, її можна буде розмістити в електронних архівах та базах даних з обов'язковим зазначенням авторства і збереженням авторських прав у повному обсязі за авторами. У тексті самої роботи мають бути в повному обсязі представлені джерела зовнішньої інформації – у вигляді списків джерел літератури (у т.ч. особисті раніше опубліковані роботи авторів). Автори рукопису статті зобов'язані належно оформляти запозичення у вигляді цитат або посилань. Будь-які форми плагіату неприпустимі.
